Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року Справа № 910/16035/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014та на рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014у справі№910/16035/14 господарського суду міста Києваза позовомДепартаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)доПублічного акціонерного товариства "Старокиївський банк"про стягнення 18996453,88 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Федорчук І.І.,

- відповідача Андруха О.В.,

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 10.02.2015 №02-05/45 змінено склад колегії суддів, в провадження якої знаходилась дана справа та сформований наступний склад суддів: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л. (доповідач), Картере В.І.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2014 у справі №910/16035/14 (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 (судді: Власов Ю.Л., Корсакова Г.В., Самсін Р.І.), задоволений позов Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі позивач) до Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" (надалі відповідач/банк/скаржник); за рішенням стягнуто з відповідача 14 780 000,00 грн. основного боргу, 2 973 610,94 грн. відсотків за користування депозитним вкладом, 878 025,02 грн. 3% річних, 364 817,92 грн. пені, 73 080,00 грн. судового збору.

Відповідач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 14 780 000,00 грн. основного боргу, 2 973 610,94 грн. відсотків за користування депозитним вкладом, 878 025,02 грн. 3% річних, 364 817,92 грн. пені

Позов обґрунтований порушенням відповідачем договору про депозитний вклад від 22.07.2005 №8-Д.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій погодилися із доводами позивача, наведеними в обґрунтування підстав позову. При цьому, встановили, що між відповідачем та Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (правонаступником якого є позивач) 22.07.2005 був укладений договір про депозитний вклад №8-д, відповідно до якого позивач перерахував відповідачу 4 000 000,00 грн. з нарахуванням 14% річних, строком з 25.07.2005 по 26.12.2005.

Додатковими угодами до вказаного договору, сторони продовжували строк його дії - до 31.12.2012 та знизили відсоткову ставку - до 11,5 % річних.

31.12.2012 відповідачем направлено позивачу лист про підтвердження наміру пролонгації договору, на який відповіді не надійшло.

03.04.2013 позивач направив відповідачу вимогу про повернення грошових коштів з депозитного вкладу, яка (вимога) виконана частково, а саме: відповідачем за 2013 рік повернуто позивачу 7 200 000,00 грн., за 2014 рік - 20 000,00 грн.

Листом від 08.04.2014 відповідач повідомив позивача про те, що згідно з додатковою угодою №5 від 28.11.2008 строк розміщення грошових коштів закінчився 31.12.2012, у зв'язку з закінченням строку дії депозиту та відсутністю у договорі реквізитів банківського рахунку на який відповідач повинен був перерахувати суму депозиту після закінчення строку депозиту. Позивачу було і направлено лист із проханням або підписати додаткову угоду про пролонгацію строку договору або надати банківські реквізити рахунку, на який банк перерахував би грошові кошти у сумі 22 000 000,00 грн. У зв'язку з непролонгацією позивачем договору депозиту, починаючи з 01.01.2013 грошові кошти у розмірі 22 000 000,00 грн. обліковуються банком як вклад (депозит) на вимогу, оскільки інший порядок у договорі про депозитний вклад №8-Д від 22.07.2005 не встановлено. Згідно з тарифами відповідача у період з 01.01.2013 процентна ставка за вкладом (депозитом) на вимогу встановлена на рівні 0% річних.

Встановивши вищенаведені обставини, суди попередніх інстанцій зазначили, що оскільки позивач не вимагав повернення депозиту, виходячи із положень п.п. 4.2., 4.6., додаткової угоди №5 до вказаного договору, якою строк дії договору продовжувався до 31.12.2012, договір депозиту №8-Д є пролонгованим на підставі ч. 4 ст. 1060 ЦК України, до 31.12.2015, а тому, банк зобов'язаний сплачувати відсотки за користування коштами у розмірі 11,5% річних. Крім того, суди попередніх інстанцій, керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 546, 549, 599, 625, 629, 693, 1058, 1060 ЦК України, ст.ст. 32, 33 ГПК України, ст. 232 ГК України, Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 03.12.2003 №516, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", прийшли до висновку про стягнення з відповідача 14 780 000,00 грн. основного боргу, 2 973 610,94 грн. відсотків за користування депозитним вкладом, 878 025,02 грн. 3% річних, 364 817,92 грн. пені.

Спростовуючи доводи відповідача про неможливість задоволення даного позову у зв'язку із введенням в банку з 18.09.2014 тимчасової адміністрації відповідно до ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд апеляційної інстанції послався на те, що відповідачем не доведено, що тимчасову адміністрацію, яка тривала в банку до 18.09.2014, було продовжено.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, у відповідача з 18.06.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про виведення з ринку та запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Старокиївський банк" від 17.06.2014 № 50, прийнятого на підставі Постанови Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" до категорії неплатоспроможних".

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває усі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Частиною 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" закріплено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом.

Пунктом 1 ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.

Згідно з п. 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Отже, суди попередніх інстанцій, без урахування наведених норм, прийшли до передчасного висновку про правомірність заявленого позову про стягнення з відповідача заявленої до стягнення заборгованості за депозитним вкладом, процентів, інфляційних, 3% річних та пені.

Відповідно до приписів п.п. 1, 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Відповідно до частини першої статті 47, статті 43 ГПК України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи шляхом всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 84 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

В той же час, суд апеляційної інстанції, роблячи висновок про те, що відповідачем не надано доказів продовження у банку тимчасової адміністрації після 18.09.2014, не надав оцінки та не спростував документів, що містяться в матеріалах справи та були додані відповідачем до письмових пояснень від 04.11.2014, а саме: постанова Правління НБ України від 11.09.2014 №563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "Старокиївський банк"" з 18.09.2014 та рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2014 №92 про початок процедури ліквідації ПАТ "Старокиївський банк".

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Виходячи з наведеного, виправлення допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права, призвело б до виходу касаційною інстанцією за межі визначених ст. 1117 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне скасувати прийняті у даній справі судові рішення і справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час здійснення якого, врахувати наведене у даній постанові.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2014 у справі №910/16035/14 скасувати і справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере